Новий закон “Про освіту”: питання, які не можна обійти

      У жовтні 2016 року парламент прийняв у першому читанні нову редакцію базового закону “Про освіту”, який за задумом авторів має започаткувати освітню реформу в Україні.

Тепер законопроект доопрацьовується і ряд складних питань не можуть залишитись без уваги.

ВІДКЛАДАННЯ РЕФОРМИ

     Перше, що “кидається в очі”, при знайомстві із законопроектом, це величезна кількість формулювань про те, що ті чи інші положення законопроекту будуть конкретизовані у спеціальних законах.

     Освітнє законодавство включає в себе базовий закон “Про освіту” та спеціальні закони по кожному із видів освіти – вища, середня, професійна і т.д.

     Очевидно, що у рамковому законі неможливо прописати усе детально, однак, якщо позначити тільки базові поняття, а їх конкретизацію віднести до спеціальних законів, то можна взагалі звести нанівець всю реформу.

     Треба розуміти, що від прийняття базового закону до прийняття нових редакцій спеціальних законів пройде мінімум 2 роки, адже йдеться про довгу процедуру написання законопроекту, обговорення, схвалення урядом, розгляд у парламентському комітеті та у сесійній залі в першому і другому читанні.

     Це означає, що революційні реформаторські норми, закладені в цьому законі, зможуть запрацювати в кращому випадку тільки у 2019-2020 навчальному році.

СТАТУС НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

     Однак, прийняття спеціальних законів – це далеко не єдиний проблемний момент редакції законопроекту, прийнятого у першому читанні.

     Досить спірним є питання, в якому статусі після прийняття закону працюватимуть освітні заклади.

     Поки навчальним закладам пропонується обрати один із трьох статусів: бюджетна установа, неприбутковий заклад освіти та прибутковий заклад освіти.

     Чіткого роз’яснення, щодо повноважень, які надає керівництву закладів кожен із цих статусів, немає, а тільки зазначено, що це питання буде детальніше прописано у спеціальних законах.

     Можна лише припускати, що коли йдеться про неприбутковий та особливо прибутковий заклади освіти, то мається на увазі організаційно-правову форму чимось подібну до державних та комунальних підприємств.

     Тобто директори закладів освіти зможуть самостійно, без погодження органами управління, розпоряджатися грошовими надходженнями від провадження статутної діяльності, зокрема від платних послуг.

     Йдеться також про можливість самостійно вести господарську діяльність: проводити через тендери закупівлю шкільного обладнання, оргтехніки, меблів, а також здійснювати ремонт, реконструкцію та будівництво приміщень.

     Вони також зможуть самі затверджувати штатний розпис та набирати персонал.

     В разі потреби, можна відкривати філії, представництва, дочірні структури, рахунки в банках, брати позики і кредити.

     Всі перераховані повноваження можуть бути реалізовані тільки тоді, коли цим будуть займатися не завучі із вчителями географії, а укомплектовані фахівцями спеціалізовані підрозділи – господарські, фінансові, юридичні служби, бухгалтерії.

     Утримання такого персоналу це додаткові витрати, покривати які можна за рахунок власної господарської діяльності – платних послуг, здачі приміщень в оренду тощо.

     З одного боку, перехід на автономний статус та господарський розрахунок це позитив, адже заклади освіти зможуть покращити свій матеріальний стан, надавати додаткові стимули для педагогів, що підвищить якість навчання.

     З іншого боку, виникнуть повноцінні суб’єкти господарювання, у яких завжди є ризик отримання збитків замість доходів, ситуацій із непогашеними боргами, неефективної роботи господарсько – фінансових служб або навіть зловживань.

    Повноцінна господарська діяльність потребує кваліфікованого менеджменту, а директору школи, який найчастіше є тим таким самим звичайним вчителем важко буде за короткий строк стати добрим менеджером.

     На додаток, прийнята редакція законопроекту не містить порядку переходу від теперішнього статусу освітніх закладів до нового.

     Наразі незрозуміло чи буде у директорів право вибору: ставати самостійним господарником і повністю перейти на госпрозрахунок чи залишатися бюджетною установою, коли всі питання і надалі буде вирішувати начальство з району.

ОБ’ЄДНАННЯ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

    Окреме питання – це статус об’єднань навчальних закладів та освітянських комплексів.

    Законопроект передбачає, що кожен заклад освіти обов’язково має бути юридичною особою.

     У той же час, одна юридична особа не може бути у складі іншої. Тому, якщо, наприклад, ліцей та професійно-технічний коледж буде об’єднано в один комплекс, то статусу керівника може позбудеться або директор ліцею або директор коледжу.

     Тобто керівники навчальних закладів, яких об’єднають у комплекси, не зможуть самостійно приймати більшість рішень, зокрема щодо розпорядження коштами.

     Крім того, право створювати освітні об’єднання та комплекси в законопроекті надається засновникам, тобто міським і районним управлінням та департаментам освіти.

     При цьому, законопроект не передбачає погодження цього процесу із керівництвом самих закладів, які ці департаменти планують об’єднати.

     Тобто, при підготовці об’єднання закладів, ніхто не питатиме згоди їхніх керівників, а після об’єднання частина із них перетвориться із керівника закладу не більше ніж на “начальника цеху”.

Детальніше за посиланням: https://www.schoollife.org.ua/novyj-zakon-pro-osvitu-pytannya-yaki-ne-mozhna-obijty/