29 та 30 квітня у Харкові відбулась третя освітня міжнародна (не)конференція EdCamp Ukraine.
Серед спікерів була і міністр освіти та науки України Лілія Гриневич,
яка розповіла про виклики, що стоять перед новою українською школою,
про необхідність змін у тестуванні та про свободу, якої так чекають
вчителі.
Про компетентнісний підхід у школі
Зараз ми орієнтуємся в основному на надання певної суми знань і
трошки на вміння. Компетентності відрізняються тим, що це не тільки
знання, тобто дітям потрібне певне ядро знань, з яким вони мають
працювати, для того щоб вони змогли потім шукати потрібну їм інформацію.
Знання зараз примножуються драматично швидко. І школа припинила бути
єдиним їхнім джерелом. У сьогоднішній пересічній українській школі
учитель приходить і переказує знання з підручника, причому дуже часто
застарілі знання. Дитина ж повинна їх відтворити на екзамені і забути.
Це нічого не дає для сучасного життя у цьому бурхливому світі. І ось
зараз ми терпимо кризу знаннєвої школи. Дітям потрібні м’які навички. На
останньому Всесвітньому економічному форумі показали, що будуть
очікувати роботодавці від своїх співробітників у 2020 році: вміння
спілкуватися в команді, критично мислити, розв’язувати комплексні
складні проблеми, володіти емпатією, вміти порозумітись. Тобто це те,
чому сьогодні в школі ми практично не вчимо. Громадянська соціальна і
загальнокультурна компетентність, екологічна компетентність і безпека,
уміння вчитись упродовж життя, фінансова грамотність і підприємливість —
це те, чого нам катастрофічно не вистачає, але це те, що допоможе
дітям стати щасливими, відповідальними громадянами, які зможуть
самореалізуватися. І це наша велика мета в новій українській школі.
Про процес навчання
Сьогодні треба по-іншому навчати. Це означає, що вже не підходить
просто переказати зміст, учителі повинні досліджувати проблему у групі,
щоб навчити дітей спілкуватись, вони повинні говорити пр їхні
взаємостосунки, як шанувати гідність іншої людини та свою власну, — це
все потребує значно більше часу, ось чому ми виходимо на трирічну старшу
школу. А ще, я переконана, що ми маємо дати нашим дітям старшого віку
більше часу і вибору, щоб підготуватись до наступного етапу навчання.
Адже це асболютний абсурд, коли 60% дітей в розрізі країни змушені
отримувати репититорські послуги, щоб складати ЗНО. Це означає, що в нас
щось не так зі змістом ЗНО і щось зовсім не так з тим, як влаштована
старша школа.
Про технологічне забезпечення школ
Перша частина проблеми в тому, що у багатьох дітей є гаджети вдома,
проте не в школі. А друга частина — у багатьох дітей немає гаджетів ні в
дома, ні в школі. І потім вони виходять на ринок праці вже не в рівних
умовах. Тому, так чи інакше, ми мусимо приносити технології в школу. При
всьому нашому безгрошів’ї ми почали інформатизацію. Минулого року 23
тисячі комп’ютерів були поставлені в школи, але це не є вирішенням
проблеми, тому що тільки 25% з них на сьогодні підключені до інтернету.
Але і підключення до інтернету не вирішить проблему, тому що потрібно
мати те, чим можна начинити комп’ютери. Зараз ми шукаємо партнерів для
створення відкритого онлайн-ресурсу з новими навчальними матеріалами,
мультимедійними презентаціями та методиками.
Про педагогіку партнерства
Знаннєва школа терпить кризу і через те, що існує оцей підхід
трансляції знань з підручників. А крім цього, через авторитарну
педагогіку — немає зараз жодного партнерства між учителем та дітьми. А
щодо батьків, то вони вже давно перестали сподіватись на школу як на
місце педагогічної консультації. І це величезна проблема, тому що
учитель мав би бути партнером для батьків, який допомагає вирішувати
проблеми дитини. Коли втомлений батько приходить після роботи на
батьківські збори, а там йому кажуть: «Ви щось робіть зі своїм сином,
він не вчиться, прогулює», це називається педагогічною консультацією?
Тому наша мета — побудувати модель для вчителів, як їм працювати з
батьками. Розглядати батьків як ресурс, який допоможе облаштувати школу,
неправильно, вони втрачають тоді довіру до школи. І я думаю, що
найголовніше у педагогіці партнерства — вибудувати довіру між вчителем і
учнем, коли учень розуміє, що вчитель є старшим другом і він не
зрадить. Нам треба вибудовувати довіру між вчителем та батьками, довіру
суспільства до вчителя і, я переконана, нам потрібно вибудовувати довіру
держави до вчителя. Ми випишемо стандарти тільки в результатах
навчаннях і скажемо вчителям: «Досягайте ці результати так, як ви
хочете». Ми дамо свободу вчителям готувати програми самостійно, при
цьому будуть підручники, модельні програми. Наш виклик — зробити так,
щоб учитель був готовий до цієї педагогічної свободи.
Про тестування
Через те, що ЗНО націлене на велику кількість фактів і термінів, на
цьому і робиться наголос у навчальному процесі, а в результаті ми
втрачаємо час для того, щоб формувати компетентності. Тому, по-перше, у
зовнішньому незалежному оцінюванні вже з’являються потрошки кращі
завдання. По-друге, ми входимо в PISA у 2018 році — це для нас буде
великий урок, ми побачимо, як наші діти можуть виконувати завдання на
компетентності, і зрозуміємо, куди нам рухатись далі. Проблема в тому,
що ЗНО в нас ще є й превентивним заходом проти корупції. Але завжди,
коли вам треба порахувати велику кількість відповідей, використовуються
простіші інструменти, однакові для всіх. Я думаю, що принаймні впродовж
наступних років нам потрошки доведеться збільшувати завдання на
компетентності і частку відкритих запитань у тестах, тому що через
відкриту частину цю перевірку і можна здійснити. Ми зараз співпрацюємо з
урядом Фінляндії у формуванні фінсько-українського проекту і хочемо
спрямувати його на підвищення кваліфікації вчителя, створення
відеобібіліотеки методів компетентністного навчання для наших вчителів і
також на те, як проводити оцінювання. Будемо вчитися разом.
Про підготовку вчителів
Процес підвищення кваліфікації вчителів буде нелегким і масовим. Тому
що якщо ми хочемо, щоб у 2018-2019 році першокласники зайшли до нової
української школи, ми мусимо перенавчити 22 тисячі вчителів початкової
школи і три тисячі заступників директорів. І власне, у цьому новому
проекті ми будемо розробляти курс, який пройде кожен з цих 25 тисяч
учителів. Потім будемо рухатись для другого, третього класу і так далі.
Це дуже складна робота — змінити спосіб мислення вчителів про навчальний
процес. Для багатьох це стане викликом.
Так сталось в Україні, що суспільство випередило школу у своєму
розвитку. Це дуже небезпечна тенденція, адже школа має бути в авангарді,
ми ж маємо готувати дітей для їхньої професійної кар’єри, яка буде
розвиватись через 20 років. Показова історія: нещодавно в мене
була зустріч с депутатом Румунії, який очолює там українську громаду.
Він приходе і каже: «Пані міністер, українці Румунії просять у вас
допомоги. Держава Румунії дає гроші на підручники для національних
меншин, але у Румунії підручники мають бути тільки елекронними. А
електронний підручник — це не просто книжка у пдф-форматі, там ще купа
мультимедійних форматів та додатків. Але ви знаєте, у нас немає
українців, які би розробили такі підручник. Дайте ваші». Уявляєте мій
стан, що я могла відповісти цьому румунському українцеві? Ось тому в нас
дуже багато роботи.
Немає коментарів:
Дописати коментар