“У дітей не згасає мотивація до навчання”, – каже радник міністра освіти і науки Іванна Коберник про роботу 100 пілотних шкіл. Із вересня 2017 року вони апробовують проект Державного стандарту початкової освіти, який найближчим часом має затвердити Кабінет Міністрів.
Під час відкритої зустрічі в рекламній агенції Postmen радник
міністра розповіла про результати соціологічного опитування вчителів і
батьків, чиї діти навчаються в пілотних школах.
Журналістка НУШ записала основні тези з виступу.
На момент опитування діти провчилися три місяці. Вчителі стверджують, що учні набагато швидше адаптувалися в школі й краще спілкуються між собою. “Вони всі знають, як одне одного звати. Раніше бувало, що ще в травні казали “той хлопчик/ та дівчинка”
(цитата з опитування). А це тому що була застосована методика, яка
допомогла дітям познайомитися, комунікувати й спільно працювати.
У дітей не згасає мотивація до навчання. І це дуже дивує вчителів.
У деяких школах, де один клас навчається за новим Стандартом, а
інший – за старим, трапляються випадки, коли батьки приходять до
директора і запитують: “А чого ті діти ходять гуляти серед уроків, а наші ні?”, “Чому в них так багато екскурсій, а в нас – ні?”. Деякі елементи можна було впроваджувати й при старому Стандарті, але освітянська структура склалася дуже ієрархічно. Отримали завдання – виконують. Це одночасно і сила, і слабкість реформи.
Дітям подобаються ранкові зустрічі.
Це дуже важливий елемент, спрямований на розвиток співпраці, емоційного
інтелекту і вміння працювати в команді. Діти хочуть йти на ранкові
зустрічі навіть о 7:30. Це виявилося в одній з фокус-груп, і ми вирішили
з’ясувати, чому дітей водять до школи о цій годині. Виявилося, одна з
тренерок стверджувала, що ранкова зустріч має тривати годину, і ця
вчителька чесно все вивчила і виконувала. Виконувала так добре, що діти
будили батьків і казали: “Вставай, у нас ранкова зустріч!”.
Ранкова зустріч може тривати і 5 хвилин – усе залежить від учителя.
Але це яскравий приклад, що навіть таке надто ретельне виконання
рекомендацій виявилось позитивним.
Діти хочуть іти до школи навіть на канікулах.
Учні навчилися працювати в групах без участі вчителя і можуть разом виконувати задачі.
Виявилося, що учні потребують уваги на особистісному рівні.
Це сталося через те, що вчителям поставили інші вимоги: не “діти пишуть
до кінця чверті тридцять слів на хвилину і скількись слів читають”, а
завдання розвинути ці навички. У цей момент багато вчителів відкрили, що
в дітей є якісь почуття, що з ними є про що поговорити. А це буває
цікаво, незвично, корисно. Для багатьох вчителів навіть старшого віку
нові методики стали позитивним відкриттям. І знову ж цитата з
фокус-груп: “Як шкода, що я цього не знала і не робила 20 років тому”.
Вчителям доводиться багато працювати й вони дуже втомлюються.
Оскільки почалася нормальна робота з наочністю (тепер це не просто
підручник і зошит з друкованою основою, за якою потрібно виконувати
завдання), а вчителі дуже багато ріжуть, клеять, роблять заготовки. У
Києві є школа, де навіть охоронці й прибиральниці вирізають трикутнички й
квадратики.
На одній з нарад ми запитали: “Чому ви не залучаєте батьків?”. Нам
відповіли: “А що – можна?”. Тому МОН включить у свій методичний лист це
як пряму рекомендацію – що можна і потрібно залучати батьків-волонтерів.
Це стосується педагогіки партнерства і нових форм співпраці. Одна
справа, якщо ви залучаєте батьків мити парти й шити штори – а інша, коли
залучаєте робити навчальні поробки, що фізично вимагає часу, але не є
дуже складною роботою.
Залучені батьки знатимуть, що відбувається з дітьми.
Є тривожні мами. Якщо ви їм дозволите вирізати все, що потрібно, а
потім роздавати-збирати, вони швидше повідомлять всім іншим, що таке
НУШ, і як вона працює. До того ж, не треба, щоб усі батьки приходили.
Дві-три мами достатньо для адаптації дітей і вирішення проблеми
відсутності асистента вчителя, який у першому класі необхідний: когось
треба вивести в туалет, комусь попити водички. Навіть роздати
матеріали – це теж вимагає часу вчителя. Знову ж таки – вчителі
втомлюються, і ми зараз думаємо, що зробити, щоб їм стало легше.
Про важливе в новому Стандарті
Що важливо в новому Стандарті – він викладений у результатах навчання.
Але я побачила, що не всі розуміють, що таке результати навчання. Я
подивилася старий закон “Про освіту”. Фактично там результатом було
“дитина засвоїла програму з предметів, визначених Державним стандартом”.
Новий закон передбачає ось такі результати (стаття 1): “знання,
уміння, навички, способи мислення, погляди, цінності, інші особисті
якості, набуті у процесі навчання, виховання та розвитку, які можна
ідентифікувати, спланувати, оцінити і виміряти та які особа здатна
продемонструвати після завершення освітньої програми або окремих
освітніх компонентів”. Це важливо, оскільки показує, що змінюється в якості освіти.
Часто освітні управлінці чи вчителі думають, що освітнє середовище – це інтерактивна дошка.
Що має бути щось дуже дороге і обов’язкове електронне. Ні, освітнє
середовище – це ось ці вирізки, лепбуки, коробки з кольорового паперу.
Це величезна кількість речей, які розвивально впливають на дітей. І
цьому вчителів потрібно навчити.
Наприклад, для вивчення розміру дітям важливо мати об’ємні
геометричні фігури – до прикладу, кубіки різних розмірів (з ребром в
один сантиметр, два і так далі). Якщо дати дитині такий набір – це буде
зовсім інше, ніж вона вирішить тисячу прикладів у зошиті, що таке три
сантиметри, а що таке – два. Це, до речі, одне з завдань Державного
стандарту – що дитина повинна визначати приблизні розміри предмета. Воно
в тій чи іншій формі було і в попередньому, просто школа не створювала
умов.
Надія Швадчак, спеціально для “Нової української школи”
Немає коментарів:
Дописати коментар